У першу суботу лютого за традицією зустрічала Крукеницька школа своїх випускників.

Зустрічала і я своїх вихованців, які закінчили школу десять і двадцять років тому. Діти мої золоті! Яка я щаслива, що всі були в моєму, житті! Були і є! І- будуть! Поки матиму силу їх кликати і збирати до шкільного гніздечка, будуть.

Цьогорічна зустріч – тому переконливий доказ. Приїхало багато. Усі веселі, бадьорі. І такі ж, як і завжди, дружні.

Усі раді, що зустрілися. Дуже щирі, привітні. Вони – моя гордість. Як багато радості дарували вони мені в цей день. І яке щастя, що пам'ять вірно служить мені й береже імена, обличчя, очі, усмішки моїх вихованців…

Роки минули, а в душі – все ніби щойно пережито… Я почувалась безмежно щасливим учителем. Прощатися не хотілося, ми тиснули безліч разів один одному руки і говорили: «До зустрічі». Треба зустрічатися. Отож є мета: дочекатися до нової зустрічі…

Щасливий я вчитель. Якщо діти горнуться до мене, щасливий.

І - поки горнуться… Збережи, Господи, моє щастя!

Вчитель української мови та літератури
ОНЗ Крукеницької ЗОШ I-III ст. - ліцею
Яремко О.В.